Тема. „ Немов прокляття ожива
Рік
тридцять третій...
Голод...
голод..." (Б. Олександрів)
Мета. Ознайомити учнів із жахливими роками голодомору в Україні.
Допомогти зрозуміти душевний стан авторів творів про голодомор.
Викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили
в ті тяжкі часи.
Виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію
рідного народу.
Матеріал до уроку. „ Хліба" ( бабусина розповідь )
Обладнання. Записи на дошці: тема уроку,
план уроку;Л. Бетховен « Соната №8 Патетична» ілюстрації, хліб-сіль нарушнику,
свічка.
1. Вступне слово вчителя
- Чи знаєте ви, як пахне життя?
Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть
очі!
(Проношу поміж рядами хлібину.)
- Що ви відчули?
- так це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!
Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше
хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!
Хліб усьому голова.
Так в народі кажуть.
Хліб - мир, любов, життя,
Хліб - це наша радість.
Мама
зранку подає
Молочка поживного
І смачний окраєць хліба.
Теплого пшеничного.
Хліб - багатство найцінніше,
Гість жаданий в хаті
З тих часів, коли навчились
Його виробляти.
Йшли роки, мінялись люди,
Цінності губились.
Тільки хліб — незгубна цінність,
В ньому наша сила.
Хліб — усьому голова.
Хліб — як сонце, кажуть,
Хліб - це спокій, мир, життя.
Хліб - це справжня радість.
II. Повідомлення теми уроку
- А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли
хліб людям тільки снився.
Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й
дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.
- Мова на сьогоднішньому уроці йтиме про рік 1933...
Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний.
Найчорніший рік в історії України ГОЛОДОМОР
„Немов прокляття, ожина
Рік тридцять третій...
Голод... голод..."
(Б. Олександрів)
III. Вивчення нового матеріалу.
1. Розповідь вчителя
Голодомор - бо голод був штучний, тобто
організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських
хліборобів, знищити український народ. Історики називають різні цифри жертв
голодомору. Але всі вони страшні. У світі не зафіксовано голоду подібного тому.
Тільки вдумайтеся: вимерло в нашому краї до 10 млн. людей. Традиційне
українське село зі своїми звичаями було зруйноване.
( розгляд ілюстрацій)
Скрізь,
як говорив Т. Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від
голоду помирали і дорослі, і малі, ж ви, діти, промовляючи своє останнє слово в
житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від
голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз
кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і
крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від
голоду у ті страшні часи.
-
Послухайте розповіді про ці трагічні сторінки історії українського народу.
2. Читання вчителем твору „ Хліба" (бабусина
розповідь)
ХЛІБА
(Бабусина розповідь.)
Зимові
сутінки швидко огортають моє село. Темно. Холодно. І голодно.
—
Мамо, шматочок хліба дайте!
—
Спи, моя дитино, спи. Завтра тато принесе.
З горем
пополам засинаємо. Але сон той такий неспокійний, ніч така довга. Сниться
чудова біла паляниця. Чую її запах. Хочу взяти шматочок хліба, простягаю
руки... Але це тільки сон.
Зранку з Аркадієм збираємося до школи. З'їли по декілька ложок юшки,
Яку зварили мама, вкинувши в окріп декілька промерзлих гнилих картоплин.
Трохи вгамували голод. Біжимо до школи, але
настирливі думки про шматочок запашного хліба не залишають нас.
— Мамо, тату, хлібця, тільки кусочок хлібця.
— Ой, діти, мої діти, ще трішки почекайте. Прийде весна-красна, буде нам трохи легше.
Але сил чекати ту весну-рятівницю
все менше й менше. Сьогодні вже зовсім знесилів Володя. Опух, не може встати,
ледь-ледь говорить.
— Мамо, мамочко, я
дуже хочу молочка.
Як би мені добре стало
відразу, якби ви дали мені трішечки молока.
Мама схоплюється з місця, де й
сили беруться. Хапає склянку й біжить до сусідів. Прибігає до однієї хати.
— Тітонько Марфо, дайте молочка крапельку, Володя просить, дуже йому погано,
врятуйте, дайте хоч трішечки!
— Немає, Маруся, немає...
Біжить наша мама на другий кінець села.
— Дайте молока...
— Дайте молока...
Везуть на візочку свого померлого батька.
— Царство небесне!
А вдома — згасає наша свічечка — наш Володечка. Тихо-тихо постогнує. І змовкає. І
ніякого плачу навколо. Сил немає ні плакати, ні тужити. Кладемо братика на
рядно, на візочок — та й на кладовище.
А вдома ще малеча пухне з голоду. Коли, нарешті,
сказали, що дошкільнят можна віддати до колгоспних ясел і їх там будуть
підгодовувати. Віддали Василька і Клавку.
Через декілька днів біжу до школи, а дорога
проходить мимо тих ясел,
чую:
— Олю, Олю, ось візьми, це я тобі приберіг.
Василько виймає з-за пазухи малесенький клаптик
паперу. Розгортаю його, а там — справжній скарб: затірочка — борошняна кулька завбільшки з вишню.
— Їж, Олю.
Зі слізьми змішану, ковтаю ту затірочку.
Похиливши голову. Тепер уже не біжу, а ледве шкандибаю далі, до своєї школи, щоб вчити там вірші про
батька Сталіна, щоб славити його з ранку й до вечора, дякувати йому за щасливе
наше дитинство, а ще, всупереч всьому — чекати весни, чекати нового врожаю і ще
чогось чекати, чекати.
Чекати за всіх: за Володю, який
не дочекався склянки молока; за Клавку, гарнесеньку дівчинку, яка так
мало прожила на білому світі: за мудрого хлопчика Аркадія, який так і не
дочекався нової весни.
І ось вона — весна! Сонце потроху зігріває
землю, а заодно й душі людські.
З'являється вже й молоденька
лобода. Швиденько назбираємо її, насічемо та й смажимо січеники. Смачно.
Веселіше починають бігати наші ніжки. Якось тримаємося.
За весною і літечко не
забарилося. Ось уже й урожай пшениці час збирати. Зібрали, намолотили, змололи
борошна. Мама пече хліб. Поклала паляницю на стіл і аж тепер заходиться в
розпачливому запізнілому зойку:
— Дітоньки, мої дітоньки... Ви ж так просили хлібчика. Простіть мене, мої
дорогі!
І такий запашний, такий жаданий
хліб, политий гарячими слізьми, обпікає нам. живим, серця і душі.
- Який настрій переважає в цьому оповіданні?
- Що найбільше схвилювало ваше дитяче серденько?
- Скажіть, чому бабуся до дрібнички пам'ятає дні свого життя 1933 року?
- Як ви гадаєте, від чого застерігає ця розповідь?
- Як ви міркуєте, чи залежить щось від кожного з нас, щоб таке горе ніколи не
повторилось?
3. Хвилина пам’яті ( запалимо
свічку).
- Страшний час ...
Замучені голодом, люди мерли, і їх не було кому ховати. Їх
просто вивозили за місто чи село, складали у ями і закопували... їм не ставили
поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні...
- Горить свічка пам' яті...
- Підведімося, схилімо голови й пом'янімо тих, кого забрав з життя голод.
4. Читання учнями
напам'ять віршів
(Звучить грамзапис сонати № 8 „ Патетична" Л. Бетховена Музика притишується
і на її фоні звучать вірші, які читають учні.)
1. Як глухо повсюди! Як мертво, як тихо!
З лопатою ходить обідране лихо.
В двори заглядає, до
кожної хати.
Голосить над вмерлими дітками
мати.
Квилить, ніби чайка, і руки ламає.
Ой, горе зловісне, ой, горе безкрає!...
Ні ляльки в селі, ні малого хлоп'яти...
Лиш там, на горі, вітряки розіп'яті.
(Микола Щербак)
2. Це остання хлібина, остання..
Очі горем налиті вщерть.
Батько і діти не їли зрання
Це остання хлібина, остання…
Після неї голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку.
Пильно дивиться дітвора.
3. Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю
до нас краплинку
Умирати
вже вам пора...
Взяв
шкуринку дідусь і плаче,
І стареча
рука тремтить...
Сиве око,
сліпе, незряче.
Але серце
його козаче
Б'ється
рівно і хоче жить...
Стали
кожному крихти в горлі.
Спазми в
горлі. Немає слів.
А над
хатою - клекіт орлій,
А на
вигоні - трупи чорні,
Там, де
саваном сніг білів...
( А. Гурська)
4. ... Пекельні цифри та слова
У серце б'ють, неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік тридцять третій…
Голод... голод...
В історії ж пером швидким
Писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки...
В руках, що виростили хліб,
5. Не залишили і зернини.
Ні, рід наш в горі не осліп –
Ти все згадаєш, Україно,
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам. ...
Хоч радість легше пам'ятать.
Та треба пам'ятать і горе.
(Б. Олександрів)
- А ось сумна статистика по
Черкаській області. Померло від голоду 1780 жителів, опухло від недоїдання 13 тисяч. Голодувало майже 40 тисяч дітей.
( « Нова доба», 12 грудня 2000 року)
5.
Спогади односельчан
- Сумні спогади і у ваших прадідусів та прабабусь.
Ось житель нашого села, Олександр Антонович
Попудрібко у своїй книзі
„ Дорога на Пісок" розповів
про чорний рік в історії нашого рідного села. (Прочитайте зі своїми рідними цю
книгу!)
-
Всі ви добре знаєте ту частину нашого села, яку прозивають Пісок. Багато
хто із вас проживає чи бував там на оновлених людних, зелених вулицях. Так от
із 133 чоловік, які проживали в 36 хатах, після голодомору залишилося лише 36 чоловік, з них двоє старих, троє
престарілих, 12 дітей, 19 -працездатних. Проживали вони вже у 12 хатах.
IV Підсумок уроку
- Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні
сторінки історії і справді ніколи не повторились. А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і
славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою,
силою.
Молитва за Україну
(читають учні)
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я квітучий
Рідний образ твій.
На зелених схилах
Стародавня Русь
Україно мила.
За тебе молюсь.
Я молюся Богу
За дітей своїх.
За батьків стареньких.
За усіх святих.
Боже мій єдиний,
Я, Твоє дитя.
Прошу Україні
Кращого життя.
На Дніпрових кручах
У полоні мрій
Бачу я майбутній
Світлий образ твій -
Вільна і багата,
Горда, наче птах,
Україна - мати
Знана у світах.
Краю, мій краю,
Земле нащадків.
Бога благаю
За твоє щастя.
За свою
долю –
Зоряну днину.
Богу молюся
За Україну!
(Михайло Ковалко)
Дякую
ОтветитьУдалить