Формування ключової компетентності " Вміння вчитися"

Стрічка Юлія Володимирівна,

вчитель початкових класів

І категорія

Мошнівської  загальноосвітньої школи I – III ступенів

Формування ключової компетентності

«Вміння вчитися»

Знання - це гість, а розум - це хазяїн,
у добрій спілці треба жити їм.
Хто має розум і багато знає, -
той буде довше сильним і міцним.
А, сила, що без розуму, - недужа,
бо все робити буде навмання.
Тож для творіння, для роботи,
друже, виховуй розум і бери знання.
Давид Гуліа

Компетентнісний підхід у навчанні є актуальною проблемою сьогодення, особливо у початковій школі. Мета педагогічної діяльності вчителя – сформувати компетентну особистість молодшого школяра на основі розвитку пізнавального інтересу, навчити самостійно мислити, озброїти необхідними для цього знаннями, вміннями та навичками.

Основною формою навчання є урок. У сучасній школі роль учителя в навчальному процесі полягає не лише в тому, щоб передати дітям певну суму знань, а й у тому, щоб активно залучати їх до пізнавальної діяльності, до активної співпраці, учити здобувати знання, формувати ціннісні ставлення.

Міцні знання – це результат наполегливої праці. Як заохотити до такої праці, виробити звичку до неї, навчити вміло долати труднощі, що виникають у процесі опанування знань?

Усім відома істина – діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають: діти люблять учитися добре! І тому головне завдання учителя створити умови, що забезпечать дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що я «знаю», «вмію».

За Державним стандартом початкової загальної освіти, що ввійшов у дію з 01 вересня 2012 року, навчання ґрунтується на засадах особистісного зорієнтованого і компетентнісного підходів.

З багаторічного вчительського досвіду відомо, що у кожної дитини поступово формується здатність і прагнення копіткої роботи. Одному це вдається легше, іншому важче. Але кожний наступний крок, який зробила дитина, заслуговує на похвалу, важливо переконати її в тому, що вона здатна на більше. Учителеві потрібно організувати навчальну діяльність таким чином, щоб кожен відчув силу успіху, що надихає. Адже саме невдачі в навчанні призводять до того, що учень починає втрачати віру в себе, в свої  можливості. І педагог повинен вчасно підтримати учня, похвалити навіть за незначний крок до пізнання.

Сьогодні необхідно, щоб учні не просто запам’ятовували навчальний, а запитували, досліджували, творили, розв’язували, інтерпретували та дебатували за його змістом, тому що учні, які мислять критично, зазвичай навчаються з інтересом.

Ключова компетентність уміння вчитись виявляється у здатності учня організувати і контролювати свою навчальну діяльність. Ця компетентність реалізується на уроках шляхом формування мотивації навчання і здатності:

-         організувати свою працю для досягнення результату;

-         виконувати розумові операції й практичні дії;

-         володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

Щоб процес навчання був більш емоційним, результативним, обов’язково має існувати зворотній зв’язок. Співпраця між учителем і учнями, залучення батьків до організації та проведення різних форм роботи – запорука успішної роботи. Тому важлива роль відводиться нестандартним урокам із використанням інтерактивних вправ. Наприклад, це урок-гра, урок-подорож, урок-аукціон, урок-дослідження, урок-презентація проектів.

          Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.

З метою забезпечення мотивації учіння  використовую:

·         цікавий матеріал;

·         ілюстрації;

·         дидактичні ігри;

·         вправи, що передбачають цікавий для учнів процес виконання;

·         завдання, що спонукають до пошуку значимих для учня результатів.

Крім того, компетентнісно орієнтовані навчальні засоби повинні готувати дітей до самонавчання. Із цією метою готую для учнів алгоритм міркувань, різноманітні пам’ятки, схеми, таблиці, зразки виконання завдань. Тому, що опорні схеми, алгоритми міркувань, різноманітні пам’ятки, таблиці допомагають залучити кожного учня до активної діяльності на всіх уроках, довести уявлення з нової теми до формування понять, стійких навичок.

При цьому необхідно враховувати, що засоби навчання мають охоплювати:

·        цілісну систему завдань і вправ, доступних для учнів певної вікової категорії;

·        диференційований матеріал з урахуванням рівнів розвитку дітей;

·        раціональне співвідношення завдань для тренування і творчого використання;

·        завдання на вільний вибір;

·        завдання, що передбачають індивідуальну роботу, роботу в парі й групі.

Попри те, що молодшим школярам важко відстоювати свою точку зору, свою позицію, ставити питання, бути ініціативними у здобуті знань, індивідуальні, парні та групові форми організації навчальної діяльності створюють ситуації, коли кожний учень має можливість висловитись, проявити себе у комунікативному процесі. Саме вони є найбільш цінними з точки зору компетентнісного підходу до навчання.

Навчання – це важка розумова праця. І щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. Причому, цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання. Одним із найефективніших способів пізнання є дослідницький підхід до предмета вивчення, коли не дають готових висновків, а надають змогу висунути свої гіпотези, або самостійно знайти правильну відповідь. Знання, набуті у процесі такої праці, зберігаються у пам’яті значно міцніше, оскільки вони не пасивно засвоюються, а здобуваються активними зусиллями. Ще Конфуцій свого часу наголошував: « Те що я чую, - я забуваю, те, що я бачу, - я пам’ятаю, те, що я роблю, - я розумію». Часто на уроках використовую проблемні ситуації, ставлю проблемні питання, пропоную знайти вихід із проблемної ситуації. На таких уроках ставлю учням запитання, що розвивають або продовжують обговорення, наприклад: « Що б ви могли додати?», « А яка думка в тебе?», « Хто може висловити цю точку зору іншими словами?», « Хто згоден із цією думкою?». Для того щоб на уроках робота була цікавою, діти залюбки виконували завдання, я намагаюся навчати їх у ігровій формі. Діти засвоюють матеріал і виконують завдання, рятуючи або допомагаючи казковим персонажам.

Формування предметних і ключових компетентностей вимагає від учителя застосування методів, які передбачають активну діяльність молодших школярів.

До таких належать:

·        продуктивні (вивчений матеріал застосовується на практиці);

·        евристичні або частково пошукові (окремі елементи нових знань учень знаходить завдяки розв’язанню пізнавальних завдань);

·        проблемні (учень усвідомлює проблему і знаходить шляхи її розв’язання);

·        інтерактивні (активна взаємодія всіх учнів, в ході якої кожний школяр осмислює свою діяльність, відчуває свою успішність).

Остання група методів найбільшою мірою відповідає вимогам компетентнісного навчання, оскільки організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. При цьому навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Однак використання інтерактивних методів у початковій школі вимагає від учителя ретельного попереднього їх аналізу на предмет доступності і доцільності застосування у початкових класах, а також прогнозування результатів. При цьому слід брати до уваги, що використання інтерактивних методів вимагає від учнів певної мовної, мовленнєвої та соціальної підготовки, якої молодші школярі здебільшого ще не мають.

Для формування та розвитку пізнавальних здібностей доречним є застосування на уроках рольових ігор, що дають учневі змогу проявити свої творчі здібності, акторський талант та глибше зрозуміти матеріал, який вивчається. Правила гри організовують пізнавальну діяльність учнів, мають дидактичну, виховну, організаційну функції. На основі правил гри вчитель має можливість керувати грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою учнів.

У педагогічній діяльності постійно використовую метод проектів. Він є основною технологією формування ключових життєвих компетентностей учнів. Адже працюючи над створенням проектів, вони навчаються критично мислити, чітко усвідомлювати, де і яким чином можна застосувати набуті знання, генерувати нові ідеї, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельними, постійно самовдосконалюватися. Метод проектів є інноваційною педагогічною методикою. Він дозволяє найповніше врахувати індивідуальні особливості кожного учня. Дозволяє розв’язати проблему мотивації, створити позитивну атмосферу навчання, навчити дітей застосовувати свої знання на практиці для розв’язання життєвих і особистих проблем.

      За основу системного підходу до розумового виховання і розвитку у дітей уміння вчитися  виробила таку систему: 

- постановка перспективних цілей розвитку мислення і творчих здібностей учнів; 
- досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів;

- проведення екскурсій - спілкуванням з навколишнім середовищем; 
- творчі роботи з розвитку мовлення (складання описів, розповідей, казок, віршів); 
- стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини («запитання - вузлики знань», «хвилинки-цікавинки» тощо).

         В процесі розвитку пізнавальних інтересів та творчих здібностей особливе місце посідає особистісно орієнтоване гуманне спілкування, різні прийоми заохочування допитливості, виникнення позитивних інтелектуальних почуттів (емоційність навчання), формування самостійності думки, нагромадження і осмислення цілеспрямованих спостережень, підтримка розумових зусиль дитини, розвиток асоціативного мислення, уяви. Не менш важливим є розвивальна насиченість уроку,  підтримання різними засобами дослідницьку поведінку.

         Виникнення у дітей запитань, різних пошукових дій, перевірка своїх сил у процесі пошукової діяльності, вільного вибору завдання виховує самостійне мислення. 
      Прямі засоби  формування в учнів умінь навчатися - це використання  навчальних  вправ і завдань  багатофункціонального характеру.

         Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логікомовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних і контрольних умінь і навичок.

          Друга група: виконання учнями готових і самостійно складних конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова, образу, практичної дії. 

        Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується за рахунок інших (трудові дії - музичним і віршовим супроводом, словесні творчі роботи - одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи - музичним ритмом та ін.). 

    Четверта група: використання всяких опор, алгоритмів, моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають молодшим школярам переходити від конкретного до узагальненого способу дій). 

       Стимулювання та мотивація навчання є основою формування пізнавального інтересу учнів. На етапі мотивації навчальної діяльності школярів учитель має зосередити увагу, викликати інтерес. Для цього потрібно чітко, просто сформулювати зрозумілу, привабливу мету, що відповідає віковим інтересам та захопленням дітей, адже зацікавившись, учень буде налаштований на сприймання матеріалу уроку, процес пізнання та вдосконалення буде більш ефективним.

Прийоми стимулювання навчання

1. Зміст – основне джерело інтересу до самої навчальної діяльності.

Вимоги до змісту навчального матеріалу:

·        науковість;

·        зв’язок із життям;

·        систематичність і послідовність;

·        комплексний освітній, виховний і розвивальний вплив;

·        створення ситуації новизни, актуальності.

2. Пізнавальні ігри.

3. Нестандартні форми проведення уроку.

4. Аналіз життєвих ситуацій.

5. Інтерактивні технології навчання.

6. Створення ситуації успіху в навчанні.

       Для успішного формування компетентної особистості сучасний педагог повинен володіти певними якостями:

·        успішно розв’язувати свої власні життєві проблеми, виявляючи ініціативу, самостійність і відповідальність;

·        усвідомлювати мету компетентнісного навчання;

·        планувати урок із використанням усього розмаїття форм і методів навчальної діяльності й насамперед усіх видів самостійної роботи, діалогічних, евристичних і проблемних методів;

·        пов’язувати навчальний матеріал із повсякденним життям та інтересами учнів;

·        оцінюючи навчальні досягнення школярів, брати до уваги не тільки продемонстровані знання і вміння, а й передусім уміння застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.

        Реалізація освітньої компетентності « вчись вчитися» буде успішною за умови комплексного забезпечення усіх складових навчального процесу, а саме: чіткого визначення цілей навчання, добору відповідного змісту навчання, оновлення навчально – методичного забезпечення, добору ефективних методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності, відповідної професійної підготовки вчителя.

Використана література

1.            Байбара Т. Компетентнісний підхід в початковій ланці освіти: теоретичний аспект // Початкова школа. – 2010. – № 8. – С. 46-50.

2.            Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 1-4.

3.            Булигіна О. Ігрові технології: шляхи забезпечення умов для інтелектуального, соціального, морального розвитку молодших школярів  // Початкове навчання та виховання. – 2009. - № 19. С. 2 – 21.

4.            Вашуленко О. Читацька компетентність молодшого школяра: теоретичний аспект // Початкова школа. – 2011. - № 1.

5.            Грицюк О. Інтерактивні технології навчання молодших школярів // Початкове навчання та виховання. – 2011. - № 8. С. 2 -10.

6.            Державний стандарт початкової загальної середньої освіти // Початкова освіта. – 2011. - № 18.

7.            Дідик О. В. Компетентнісно орієнтовне навчання // Х.: Основа. – 2010.

8.            Додусенко Н. Теоретичні аспекти проектної діяльності молодших школярів // Початкове навчання та виховання. – 2010. № 24. С. 2 – 9.

9.            Марецька Н. Компетенція чи компетентність: що ми формуємо у молодших школярів // Початкова школа. – 2007. - № 9. – С. 51-54.

10.       Онищенко Л. Формування освітньої компетентності « уміння вчитись» шляхом упровадження методики С. М. Лисенкової // Початкове навчання та виховання. 2009. - № 13. С. 14 – 18.

11.       Пономарьова К. Реалізація компетентнісного підходу в навчанні молодших школярів української мови // Початкова школа. – 2010. -      № 12. – С. 49-52.